Мурашки пробігли у мене по шкірі, коли я прочитав текст, який принесла наша парафіянка. Саме розпочинався Тиждень молитов за єдність християн. Я перечитав текст ще раз, бо не міг до кінця повірити. Дозволю собі його процитувати, адже в агітці ніде не зазначено, що передрук заборонено, думаю навіть, що метою людей, які це розповсюджували (а не мали вони відваги підписатися) було досягнути якнайбільшої кількості читачів:

«Насправді людина сама вирішує, куди їй ходити і кого запрошувати до свого дому. Але за канонами Православної Церкви молитовні зустрічі з неправославними або відступниками позбавляють людину благодаті Святого Духа, накладають АНАФЕМУ. Анафема перебуває на відступниках за поділ у Христовій Церкві. І будь-які релігійні обряди (хрещення, сповідь, Святе Причастя, вінчання, посвячення води, помешкання, похорон тощо), які відправляються у цих спільнотах не приносять людині Божої благодаті і дарів Святого Духа. Тому молитовні зустрічі з відступниками не приносять душі жодної користі і є гріхом блюзнірства. Учасникам відступницьких організацій закриті двері до Небесного Царства.»

Я подумав: отже замість молитви буде свята війна. Історія родом з середньовіччя, знайдена в одному з під’їздів нашого мікрорайону. Не довго довелося чекати, поки плебанія, у якій я живу, заповнилася папірцями з цією інформацією. Улюблені парафіяни з турботою принесли їх показати священикові та застерегти. Разом з папірцями почали з’являтися питання: «Як так можна? Як нам молитися за єдність християн? Де любов до ближнього? Як може між нами бути стільки ненависті, адже ми віримо в того самого Ісуса Христа?»

Пригадуються мені слова Ісуса: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом» (Мк 9, 29). Так, я не помилився,злого духа. Я не хочу звинувачувати наших православних братів, дуже їх поважаю. Знаю багатьох, з багатьма зустрічався під час душпастирських візитів до родин. Усі дуже позитивно налаштовані, бажають єдності, повторюють, що ми віримо у того самого Бога. Отже це не їх провина. Це дії злого духа, який хоче розділяти. Не випадково цей текст з’явився у Тиждень молитов за єдність християн. Комусь ця єдність Христової Церкви не пасувала. Не підозрюйте в цьому наших православних братів. Адже вони так само, як і ми моляться: Вірую вєдину Церкву. Цього тижня я міцно стискав у руці розарій, просячи про єдність, молилася також уся наша спільнота. Той, хто хотів нас поділити, зробив так, що ми з іще більшою силою молилися про єдність. І будемо молитися про цю єдність. Нам не завадять ні агітки, ні інші перешкоди.

Адже сам Христос просив: «Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене, щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав. І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно. Я – в них, і ти – в мені, щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав єси мене, та й ізлюбив їх, як ізлюбив мене. Отче! Хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де і я, щоби й вони були зі мною та й бачили мою славу, яку ти дав мені» (Йн 17, 20-24а).

Ця подія могла призвести до багатьох думок, могла знеохотити молитися за єдність.

Особисто мені це пригадало, що за єдність християн я маю молитися не тільки тоді, коли спільнота ієрархічної Церкви мені про це нагадує і не лише у тиждень молитов за єдність. Проблема єдності надзвичайно важлива і дуже актуальна. Тому я прошу Бога: Ut unum sitis.